Етюд у смарагдових тонах - Страница 6
6
Пролунало кількасхвальних вигуків, а комедіант сказав:
– Ой ні, це ждоведеться їсти ще щось, крім оселедця і квашеної капусти? – і всі засміялись.
Коли ми виходили зтеатру в туман вулиці, вони проводжали нас посмішками.
– Мій любий друже,– сказав я. – Чим би не…
– Ані слова, –сказав мій друг. – Місто має багато вух.
Ми мовчали аж покине сіли в кеб, що повіз нас у бік Черінг-Кросс-роуд.
І навіть тоді, першніж сказати слово, мій друг витяг з рота люльку і вибив залишки тютюну в невеличку коробку. Він щільно закривїї кришкою і поклав у кишеню.
– Отак, – сказаввін. – Провалитися мені, якщо ми не знайшли Високого. Тепер нам залишаєтьсялише сподіватися, що Кульгавий доктор має достатньо жадібності й цікавості, щобзавтра до нас прийти.
– Кульгавий доктор?
Мій друг пирхнув.
– Так я його називаю. Зі слідів його взуття і ще багато з чого, що мибачили навколо принцового тіла, ясно видно, що тієї ночі в кімнаті було двоєлюдей: високий, котрого, якщо я не помиляюсь, ми щойно зустріли, і нижчий занього, трохи кульгавий. Він професійно розітнув принца, що свідчить про медичнуосвіту.
– Доктор?
– Саме так. Нехотілось би казати таке, але мій досвід свідчить, що доктор, який стає назлочинну стежку, підступніший і зліший за найвідчайдушнішого зарізяку.Візьмемо, наприклад, Хастона і його ванни з кислотою чи Кемпбела, якийвлаштував прокрустове ложе в Ілінгу... – і він згадував подібні історії докінця поїздки.
Кеб під‘їхав дотротуару.
– Шилінг і десятьпенсів, – сказав візник.
Мій друг кинув йомуфлорін, тйо спіймав монету й поклав у свій зношений капелюх.
– Дуже вдячний вамобом, – гукнув він, коли його кінь вже цокав копитами в тумані.
Ми підійшли додверей. Поки я їх відмикав, мій друг сказав:
– Дивно. Наш візникне звернув уваги того чоловіка на розі.
– В кінці змінитаке буває, – нагадав я.
– Справді, буває, –сказав мій друг.
Тієї ночі меніснилися тіні, могутні тіні, що застилали сонце. Я відчайдушно кликав їх, алевони не слухали.
5. Шкірка ікістка.
Цієї весни додайте пружності вашій ході! Черевики і туфлі від Джека. Ваше серцервоне у п‘яти! Ми спеціалізуємось на підборах. Лавка Джека. Завітайте також у наш магазин одягу і аксесуарівв Іст-Енді, де на вас чекає одяг на будь-який смак: капелюхи, галантерея,тростини (зі шпагами чи без) і ще безліч усього. Лавка Джека на Піккаділлі. Пружність ходи понад усе!
Першим прибувінспектор Лестрейд.
– Ви поставили своїхлюдей на вулиці? – спитав мій друг.
– Так, – сказавЛестрейд. – З чітким наказом впускати всіх всередину і арештовувати тих, хтонамагатиметься вийти.
– Наручники у васпри собі?
Замість відповідіЛестрейд рішуче опустив руку в кишеню і бряцнув парою наручників.
- А зараз, сер, –сказав він, – у цю хвилину очікування, чому б вам не розповісти, на що, власне,ми чекаємо?
Мій друг витяг із кишені люльку. Він не взяв її до рота, а поклав на стілперед собою. Тоді він витяг учорашню коробку і скляну баночку, яку я запам‘ятавз поїздки в Шордіч.
– Ось, – показаввін. – Думаю, це стане останнім цвяхом у домовину містера Верне. – Він зробивпаузу, а тоді витягнув годинника і обережно поклав його на стіл. – У нас єкілька хвилин, перш ніж вони прибудуть. – Він повернувся до мене. – Чи знаєтеви щось про рестораціоністів?
– Не маю про нихжодного уявлення, – відповів я йому.
Лестрейд кахикнув.
– Якщо ви говоритепро те, що я думаю, – сказав він, – то нам, мабуть, краще на цьому зупинитися.Досить.
– Вже пізно, –сказав мій друг. – Тому що є такі, що не визнають прихід Одвічних благом, якимми звикли його вважати. Всі як один анархісти, вони воліли б відродити старічаси, коли людство керувало своєю долею власноруч, якщо можна так сказати.
– Я не бажаюслухати цю антиурядову агітацію, – сказав Лестрейд. – Мушу вас попередити…
– Це я мушу васпопередити: не будьте таким йолопом, – сказав мій друг. – Саме рестораціоністивбили принца Франца Драго. Вони ріжуть і вбивають у марній надії примуситинаших господарів піти і залишити нас одних у темряві. Принца вбив rache, рейч –старий термін, що означає мисливського собаку, інспекторе, про що б винеодмінно дізнались, якби подивились у словник. Також слово означає помсту. Імисливець залишив свій підпис на шпалерах на місці вбивства. Так художник мігпідписати полотно. Але принца вбив не він.
– Кульгавий лікар!– вигукнув я.
– Дуже добре. Тієїночі там був високий чоловік – я встановив його зріст, припустивши, що словобуло написане на рівні очей. Він курив люльку – ми знайшли недопалені залишкитютюну в каміні. Він вибив люльку об полицю над каміном – хтось меншого зроступросто не зміг би це зробити. Тютюн той – незвичайний сорт махорки. В кімнатібули сліди, більшість яких затоптали ваші люди, але все ж декілька чітких відбитківза дверима і біля вікна збереглося. Там хтось чекав; судячи з довжини кроку,він був нижчим на зріст і припадав на праву ногу. На стежці надворі я побачивкілька чітких слідів, а глина різних кольорів на решітці пояснила мені, що цебув високий чоловік, який спершу супроводив принца всередину, а пізніше вийшовна вулицю. Всередині ж на них чекав той, хто так вражаюче пошматував принца...
У Лестрейдавирвався здавлений звук, який, втім, так і не став словом.
– Я провів багато днів, ідучи слідами його високості. Я пройшов через усікола ігорних домів, борделів, барлогів і божевілень, шукаючи того, хто паливлюльку, і його друга. Я не просунувся ні на крок, поки не здогадався проглянути
- Предыдущая
- 6 / 8
- Следующая