Етюд у смарагдових тонах - Страница 2

панацеями.

Мій друг почекав,поки хазяйка залишить кімнату, а тоді мовив:

– Очевидно, васпривела справа державної ваги.

– Святі зірки, –сказав Лестрейд і зблід. – Не може бути, щоб чутки вже розійшлися. Будь ласка,скажіть, що це не так. – Він почав накладати сосиски, вуджене рибне філе,кеджері і грінки, але його руки злегка тремтіли.

– Звісно ні, – запевнив мій друг. – Одначе, за час нашого знайомства язапам‘ятав скрип коліс вашого екіпажу, вібруюче соль-дієз третьої октави. Аякщо інспектор Лестрейд зі Скотленд-Ярду, який не може собі дозволити, щобхтось побачив, як він заходить до вітальні єдиного в Лондонідетектива-консультанта, все одно приходить, та ще й не поснідавши - я можузробити висновок, що справа незвичайна. З чого випливає, що вона стосуєтьсяінтересів можновладців і має державну вагу.

Лестрейд витер серветкоюжовток зі щоки. Я пильно подивився на нього. Не так я уявляв собі інспектора поліції,але, втім, і мій друг виглядав не так, як я уявляв собі детектива-консультанта,– що б воно не означало.

– Можливо, кращебуде обговорити справу віч-на-віч, – сказав Лестрейд, глянувши на мене.

Мій друг лукавоусміхнувся і похитав головою, неначе сміючись над одному йому зрозумілим жартом.

– Пусте, – сказаввін. – Одна голова добре, а дві – краще. Можете казати нам обом усе, що вихотіли звірити мені,.

– Якщо я заважаю, –різко сказав я, але він зробив мені знак мовчати.

Лестрейд знизавплечима.

– Мені все одно, –сказав він через мить. – Якщо ви розкриєте справу, я залишуся на службі. Якщо жні, то вилечу. Робіть як знаєте, гірше не стане.

– Якщо історія івчить нас чогось, то це того, що гірше може стати завжди, – сказав мій друг. –Коли ми поїдемо в Шордіч?

Лестрейд впустиввиделку.

– Це вже занадто! –вигукнув він. – Сидите тут, кепкуєте з мене, а самі знаєте всі деталі! Вам маєбути соромно і…

– Ніхто нерозповідав мені ніяких деталей. Коли інспектор поліції приносить на взутті іштанях бризки грязюки такого специфічного гірчично-жовтого відтінку, для менецілком природно припустити, що він недавно проходив повз земляні роботи наГоббс-лейн, що у Шордічі, єдиному місці в Лондоні, де можна знайти глину такогохарактерного гірчичного кольору.

Інспектор Лестрейдзбентежився.

– Тепер, коли випояснили, – сказав він, – це здається очевидним.

Мій друг відсунувтарілку.

– Так і є, –буркнув він.

Ми поїхали доІст-Енду в кебі. Інспектор Лестрейд пішов на Мерілебон-роуд, залишивши насудвох.

– То ви справдідетектив-консультант? – спитав я.

– Єдиний у Лондоні,а, можливо, і в усьому світі, – сказав мій друг. – Я не веду справи, аконсультую. Люди приходять зі своїми нерозв‘язними проблемами, описують їх, а яіноді знаходжу відповідь.

– То люди, щоприходять до вас…

– Здебільшогополіцейські чи інші детективи.

Ранок був ясним, але ми вже трусили майже в нетрях Сент-Джилса, в цьомукублі грабіжників і зарізяк, яке сидить на тілі Лондона, мов рак на обличчімиловидної дівчини, що продає квіти, тож світло, що проникало в кеб, булослабким і невиразним.

– Чи певні ви, що хочете, аби я був поруч?

У відповідь мійдруг не блимаючи подивився на мене.

– У мене такевідчуття, – сказав він, – ніби нам судилося зустрітися. Наче ми билися разом,пліч-о-пліч, в минулому чи в майбутньому, не знаю напевне. Я людинараціональна, але знаю ціну хорошому товаришу. З тієї миті нашого знайомства, язнав, що можу довіряти вам, як собі самому. Так, я хочу, щоб ви були поруч.

Я почервонів і,певне, сказав щось безглузде. Вперше після повернення з Афганістану я відчув,що чогось у цім світі вартий.

2. Кімната.

«Жива вода» від Віктора! Електрична рідина! Кінцівки іниз тулуба стали слабкими? Прагнете повернутись у часи, коли були молоді? Втіхиплоті давно забуті й поховані? «Жива вода» від Віктора поверне життя туди,звідки воно давно пішло: навіть стара шкапа знову стане жвавим жеребчиком!Воскресіння мертвих за старовинним родинним рецептом із використанням сучаснихнаукових методик. Щоб отримати завірені докази ефективності «Живої води» відВіктора, пишіть на адресу товариства В. фон Ф., Чіп-стріт, 1б,Лондон.

Це був будинок здешевими мебльованими кімнатами в Шордічі. Біля входу стояв поліцейський. КолиЛестрейд привітав його по імені і наказав пропустити нас, я вже зібрався увійти,але мій друг сів на порозі навпочіпки і витяг із кишені збільшувальне скло. Віноглянув бруд на кованій решітці для обчищання взуття і помацав його пальцем.Тільки після того, як огляд його вдовольнив, він дозволив нам іти далі. Мипіднялися нагору. Кімнату, в якій скоїли злочин, було легко знайти: обабічдверей стояли констеблі.

Лестрейд їм кивнув,і ми увійшли.

Як я вже казав, я не письменник, тож і не беруся описати те приміщення,розуміючи, що не зможу зробити це ясно. Втім, боюся, що коли я вже почав, требапродовжувати. Вбивство було скоєне у маленькій спальні. Тіло, чи те, що віднього лишилось, усе ще лежало на підлозі. Воно лежало на виду, але я чомусь неодразу його помітив. Натомість, я побачив те, що розбризкалось і вилилось ізгорла жертви: палітра кольорів різнилася від кольору жовчі до кольору трави.Рідина увібралась у пошарпаний килим і заляпала шпалери. На мить я уявив, що цеполотно одержимого злим духом художника, який вирішив написати етюд усмарагдових тонах.

Минула цілавічність, поки я подивився на тіло, розпатране, мов кролик на столі м‘ясника, іспробував осмислити побачене. Я знявкапелюха, і мій друг зробив те ж саме.

Він опустився наколіна і оглянув тіло, роздивляючись рани й надрізи. Тоді він узяв